вторник, 10 мая 2011 г.

Травневі кримські нотатки

Один дуже поважний бібблогер якось сказав мені, що з блогами іноді буває так, що вони на певний час стають некерованими. Я і тоді не заперечувала, і зараз погоджуюся, т.я. от мій блог, наприклад, останнім часом стає все більше та більш краєзнавчим... Напевно весна впливає :)

Особливо, якщо тебе кидає весною то на захід, то на південь, то знову в центр, де за дивними законами примхливої (цього року так точно) природи виявляється навіть тепліше, ніж на омріяному морському узбережжі.

Словом, досить ліричних вступів - травневі свята цього року в Криму були, відверто скажемо, не найкращими. Звичайно, дощами як у Києві, нас не поливало і снігом, як у Польщі, не посипало, але порівняно з минулими роками складалося враження, що весна припізнилася як мінімум на місяць, і про жодні купання-загоряння навіть і думати не довелося.

Проте було надзвичайно цікаво подивитися на цей невеличкий західний куточок Криму та побачити його "справжнім" - тобто таким, яким він є не під час, а до початку масового відпочинкового сезону, коли за ненормальною масою відпочиваючих не бачиш ані місцевих жителів, ані нормального укладу їхнього життя.

Виявилося, що у типовому смт (селищі міського типу) дуже багато молодих мам з декількома дітьми. Порівняно з моїми київськими спостереженнями, де середній вік середньої мами з дитиною до трьох років складає 28-30 років, кримські батьки значно молодші (23-26 років), та й виглядають краще (ну, тут якраз все просто - екологія :).

Живуть люди просто й спокійно - після 9-ї, а іноді й 8-ї години містечко ніби вимирає, в кафе/піцерії/ресторани ходять лише по великих святах. Більше того, більшість цих самих кафе-піцерій-ресторанів тільки літом і працюють, протягом року актуальні лише чебуреки :).

Ну, і якщо рідкісні травневі відпочиваючі-подорожуючі не наважуються, то місцеві жителі таки беруть ініціативу в свої руки та за будь-якої погоди та температури, попередньо "розігрівшись" та з відчайдушними криками відкривають купальний сезон.

Колеги запитували мене сьогодні, чи не заходила я до бібліотеки. Скажу чесно: не заходила :), хоч іноді так і хотілося запитати в когось із перехожих "Извините, не подскажете, как пройти в библиотеку?". Але ми були з сином в місцевому історико-краєзнавчому музеї, і скажу, що не зважаючи на його невеличкі розміри нам там дуже сподобалося.

Підозрюю, що малому найбільше запам'яталася акула з черепахою, а от мені як відомій ретроградці та любительці усього доброго та давнього сподобалися документи, накази та фото епохи Олександра ІІ та листи з фронту часів Другої Світової війни, які писали молоді хлопці до своїх мам. Писали небагато, просто, з орфографічними помилками, іноді дещо наівно, але дуже щиро, правдиво і від душі.

- "Сейчас холодно, и мы тут живём в окопах, как зайцы. Но мама, осталось ещё немножко чтобы это всё пережить, а потом уже говорят, что будет легче..."
- "Здесь такой грохот, треск, взрывы, пулемёты - ты бы это только видела! Немцев много, но мы их бьём по-сталински..."
- "Завтра готовимся к переправе. Вода в Днепре холодная..."

Як свідчили документи, більшість з цих листів додому були останніми.

5 комментариев:

  1. Листи солдатів розчулили...

    ОтветитьУдалить
  2. Да, це правда. Це я ще не дуже вчитувалася, а так можна було й годину стояти і читати. Витримала біля 5 хвилин - далі нерви почали здавати :( - старію :)

    ОтветитьУдалить
  3. скажете тоже. наша гвардія не здається :)

    ОтветитьУдалить
  4. З великою приємністю читаю цей пост. Інші прочитаю пізніше. Гарна вишукана українська мова. Спасибі за професійність.

    ОтветитьУдалить
  5. @Nadiya - дякую, у Львівському національному університеті колись (маю надію, що й зараз також) вчили писати виключно такою вишуканою мовою :)

    ОтветитьУдалить

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...