Интересное мнение и взгляд на современного "человека читающего"

Книга – лучший?..
Автор: Ольга Ларина, 24 мая 2010

"Книга - лучший подарок", - любили повторять в СССР, если больше нечего было дарить.

Наша родина, которой не стало 19 лет назад, по праву считалась самой читающей страной мира. Сейчас, после обязательной программы по литературе, молодёжь в большинстве своём от книг отходит. Ибо некогда услаждать свой ум - деньги нужно зарабатывать. В то же время подойдите к любому прилавку "Бизнес" в хорошем книжном магазине. От ассортимента кружится голова. Да вот только большая часть сего - ширпотреб из серии "Как заработать миллион, не вставая с дивана".

И народ читает, читает, читает… Усердно ищет ключи к успеху, лазейки к большим деньгам и возможность освободиться от трудового рабства в пользу Гавай. "Чрезмерное обилие книг распыляет мысли", - говорил Сенека и был прав. А если это пустые книги, то и вовсе говорить не о чем. Моя позиция предельно проста: Лучше потратить время на решение реальных проблем, а не на чтение книг. Пусть даже и умных. Умная книга ещё никого не спасла и не научила.

Да, я тоже читаю книги. Но только при крайней необходимости, наличии дефицита информации и избытка свободного времени. Такое бывает крайне редко. Из недавних приобретений: Олег Ткачев "Visual Бренд: Притягивая взгляды потребителей", Елена Рог "Люди-бренды" и Наоми Кляйн "No logo".

А что у вас? Какие книги вы читаете? И главное - зачем?

 

 

Частично согласна с автором,а по части теперешней "бизнес-литературы" - так на все 100! Думаю, у каждого будет свой ответ на поставленные выше вопросы. Уверена, что многие уже давно не читают вовсе (профессиональное чтиво, сказка ребёнку на ночь... хорошо если хоть это ещё есть... и периодика не в счёт) и не чувствуют себя при этом плохо :). Только вот- нормально ли это? И почему всё больше действительно пока ещё... молодых  здоровых нормальных людей так часто чувствуют себя, мягко говоря, странно и некомфортно в нынешнем "информационном обществе"? Если я уже последние года 3-4 практически, за редким исключением, не могу смотреть телевизор, читать "популярную" прессу  и слушать радио (раньше могла и мне это даже нравилось) - значит это со мной что-то не в порядке?  Не думаю :)   

Там, де ви не знайдете жодної друкованої книги

... або що можна зробити всього за якихось 100 млн доларів.

Мальована бібліотечна реклама - ефектно й ефективно

Сьогодні в твіттері всі діляться цими душевними бібліотечними картинками з Сан-Франциско. Не втрималася і я :)

Власне, самі малюнки, які Публічна бібліотека м. Сан-Франциско використовує в рекламних цілях, лежать тут.

Тому просто додам, що мені сподобалася сама ідея (схоже на комікси, але більше для дорослих), виконання (ілюстратор) і деякі з пояснень до малюнків, які додаю нижче. Переклад приблизний:


- 90% книг, які ми тут маємо, немає в Інтернеті.


- Якщо щось існує, у нас воно є. Якщо в нас його немає - ми його знайдемо.


- Люди приходять сюди, щоб піти з вулиці... та щоб трохи посидіти одне біля одного кожного дня.


- Бібліотека - це не просто інформаційний центр. Це місце завжди було притулком для будь-кого, незалежно від соціального статусу. Це місце для інтелектуалів та псевдо-інтелектуалів, для самотніх людей.


- "7 млн людей проходять через нас щороку" (охоронець).


- Ця бібліотека відзеркалює населення, що живе у Сан-Франциско.

Травневі кримські нотатки

Один дуже поважний бібблогер якось сказав мені, що з блогами іноді буває так, що вони на певний час стають некерованими. Я і тоді не заперечувала, і зараз погоджуюся, т.я. от мій блог, наприклад, останнім часом стає все більше та більш краєзнавчим... Напевно весна впливає :)

Особливо, якщо тебе кидає весною то на захід, то на південь, то знову в центр, де за дивними законами примхливої (цього року так точно) природи виявляється навіть тепліше, ніж на омріяному морському узбережжі.

Словом, досить ліричних вступів - травневі свята цього року в Криму були, відверто скажемо, не найкращими. Звичайно, дощами як у Києві, нас не поливало і снігом, як у Польщі, не посипало, але порівняно з минулими роками складалося враження, що весна припізнилася як мінімум на місяць, і про жодні купання-загоряння навіть і думати не довелося.

Проте було надзвичайно цікаво подивитися на цей невеличкий західний куточок Криму та побачити його "справжнім" - тобто таким, яким він є не під час, а до початку масового відпочинкового сезону, коли за ненормальною масою відпочиваючих не бачиш ані місцевих жителів, ані нормального укладу їхнього життя.

Виявилося, що у типовому смт (селищі міського типу) дуже багато молодих мам з декількома дітьми. Порівняно з моїми київськими спостереженнями, де середній вік середньої мами з дитиною до трьох років складає 28-30 років, кримські батьки значно молодші (23-26 років), та й виглядають краще (ну, тут якраз все просто - екологія :).

Живуть люди просто й спокійно - після 9-ї, а іноді й 8-ї години містечко ніби вимирає, в кафе/піцерії/ресторани ходять лише по великих святах. Більше того, більшість цих самих кафе-піцерій-ресторанів тільки літом і працюють, протягом року актуальні лише чебуреки :).

Ну, і якщо рідкісні травневі відпочиваючі-подорожуючі не наважуються, то місцеві жителі таки беруть ініціативу в свої руки та за будь-якої погоди та температури, попередньо "розігрівшись" та з відчайдушними криками відкривають купальний сезон.

Колеги запитували мене сьогодні, чи не заходила я до бібліотеки. Скажу чесно: не заходила :), хоч іноді так і хотілося запитати в когось із перехожих "Извините, не подскажете, как пройти в библиотеку?". Але ми були з сином в місцевому історико-краєзнавчому музеї, і скажу, що не зважаючи на його невеличкі розміри нам там дуже сподобалося.

Підозрюю, що малому найбільше запам'яталася акула з черепахою, а от мені як відомій ретроградці та любительці усього доброго та давнього сподобалися документи, накази та фото епохи Олександра ІІ та листи з фронту часів Другої Світової війни, які писали молоді хлопці до своїх мам. Писали небагато, просто, з орфографічними помилками, іноді дещо наівно, але дуже щиро, правдиво і від душі.

- "Сейчас холодно, и мы тут живём в окопах, как зайцы. Но мама, осталось ещё немножко чтобы это всё пережить, а потом уже говорят, что будет легче..."
- "Здесь такой грохот, треск, взрывы, пулемёты - ты бы это только видела! Немцев много, но мы их бьём по-сталински..."
- "Завтра готовимся к переправе. Вода в Днепре холодная..."

Як свідчили документи, більшість з цих листів додому були останніми.