"Грех" как открытие в прозе последних лет

... или немного про огромное человеческое счастье, доступное всем.

Лучшей книгой последнего десятилетия по мнению премии «Супер нацбест» стал роман Захара Прилепина «Грех», победивший в конкурсе «Национальный бестселлер» в 2008 году, автору вручили 100 тысяч долларов на церемонии награждения в Москве 29 мая.

За звание лауреата юбилей премии «Супер нацбест» боролись победители конкурса «Национальный бестселлер» за десять лет его существования.

Конкурентами Прилепина были Эдуард Кочергин («Крещенные крестами», 2010), Андрей Геласимов («Степные боги», 2009), Илья Бояшов («Путь Мури», 2007), Дмитрий Быков («Борис Пастернак» 2006), Михаил Шишкин («Венерин волос» 2005), Виктор Пелевин («ДПП (NN)», 2004), Гаррос-Евдокимов («Голово]ломка», 2003), Александр Проханов («Господин Гексоген», 2002) и Леонид Юзефович («Князь ветра», 2001).

И тут мне стало очень стыдно, т.к. я в последние 10 лет была так занята, что не читала ни одного из вышеперечисленных авторов :). Всех все равно не осилю (разве что кто-то из читателей этого блога что-то настоятельно порекомендует) , поэтому надо будет хоть с титулованным "Грехом" ознакомиться.   

Говоря о романе «Грех», писатель отметил, что в этом произведении хотел поделиться со всеми огромным человеческим счастьем, которое доступно всем.
«Я человек, говорящий элементарные вещи. Мои герои - мужчины и женщины - живут простой, но полноценной жизнью», - сказал Прилепин.

Главный герой роман - альтер эго писателя, молодой человек, который воевал в Чечне, а вернувшись к мирной жизни работает то вышибалой в кабаке, то могильщиком, и при этом остается очень человечным и не становится циником.

Прилепина многие называют «открытием в прозе последних лет», «лучшим молодым писателем современной России». Писателю 36 лет, он окончил филологический факультет Нижегородского государственного университета, а первые произведения опубликовал в 2003 году. Прилепин по убеждениям входит в леворадикальную оппозицию. Источник

Но ещё больше, чем сама новость о получении Прилепиным Супернацбеста меня порадовало отношение этого незаурядного человека к "творчеству масс" в ЖЖ и вообще к особенностям человеческого существования в сегодняшнем информационном обществе. Выкладываю этот небольшой видео-фрагмент полностью. Похоже, Пушкину и Лермонтову таки действительно повезло :)

А ви як відзначаєте День Твіттера?

День Твиттера отмечают пользователи портала микроблогов Twitter 20 мая. Днем рождения сервиса был выбран 140-й день в году - в знак 140-символьного ограничения для сообщения в Twitter.

Я, чесно кажучи, довідалася про цей Особливий День лише біля 17 год. І написала за сьогодні зовсім небагато твітів. І... взагалі день якійсь трохи дивний видався - то кудись бігти треба, то щось іде зовсім не за планом... Але результат ніби непоганий - дещо корисне таки набігала і певні цікавинки з мережі (звичайно, не без допомоги твіттера) повитягала.

Так що зі святом... і (нарешті!) завершенням цього тижня! 

Интересное мнение и взгляд на современного "человека читающего"

Книга – лучший?..
Автор: Ольга Ларина, 24 мая 2010

"Книга - лучший подарок", - любили повторять в СССР, если больше нечего было дарить.

Наша родина, которой не стало 19 лет назад, по праву считалась самой читающей страной мира. Сейчас, после обязательной программы по литературе, молодёжь в большинстве своём от книг отходит. Ибо некогда услаждать свой ум - деньги нужно зарабатывать. В то же время подойдите к любому прилавку "Бизнес" в хорошем книжном магазине. От ассортимента кружится голова. Да вот только большая часть сего - ширпотреб из серии "Как заработать миллион, не вставая с дивана".

И народ читает, читает, читает… Усердно ищет ключи к успеху, лазейки к большим деньгам и возможность освободиться от трудового рабства в пользу Гавай. "Чрезмерное обилие книг распыляет мысли", - говорил Сенека и был прав. А если это пустые книги, то и вовсе говорить не о чем. Моя позиция предельно проста: Лучше потратить время на решение реальных проблем, а не на чтение книг. Пусть даже и умных. Умная книга ещё никого не спасла и не научила.

Да, я тоже читаю книги. Но только при крайней необходимости, наличии дефицита информации и избытка свободного времени. Такое бывает крайне редко. Из недавних приобретений: Олег Ткачев "Visual Бренд: Притягивая взгляды потребителей", Елена Рог "Люди-бренды" и Наоми Кляйн "No logo".

А что у вас? Какие книги вы читаете? И главное - зачем?

 

 

Частично согласна с автором,а по части теперешней "бизнес-литературы" - так на все 100! Думаю, у каждого будет свой ответ на поставленные выше вопросы. Уверена, что многие уже давно не читают вовсе (профессиональное чтиво, сказка ребёнку на ночь... хорошо если хоть это ещё есть... и периодика не в счёт) и не чувствуют себя при этом плохо :). Только вот- нормально ли это? И почему всё больше действительно пока ещё... молодых  здоровых нормальных людей так часто чувствуют себя, мягко говоря, странно и некомфортно в нынешнем "информационном обществе"? Если я уже последние года 3-4 практически, за редким исключением, не могу смотреть телевизор, читать "популярную" прессу  и слушать радио (раньше могла и мне это даже нравилось) - значит это со мной что-то не в порядке?  Не думаю :)   

Там, де ви не знайдете жодної друкованої книги

... або що можна зробити всього за якихось 100 млн доларів.

Мальована бібліотечна реклама - ефектно й ефективно

Сьогодні в твіттері всі діляться цими душевними бібліотечними картинками з Сан-Франциско. Не втрималася і я :)

Власне, самі малюнки, які Публічна бібліотека м. Сан-Франциско використовує в рекламних цілях, лежать тут.

Тому просто додам, що мені сподобалася сама ідея (схоже на комікси, але більше для дорослих), виконання (ілюстратор) і деякі з пояснень до малюнків, які додаю нижче. Переклад приблизний:


- 90% книг, які ми тут маємо, немає в Інтернеті.


- Якщо щось існує, у нас воно є. Якщо в нас його немає - ми його знайдемо.


- Люди приходять сюди, щоб піти з вулиці... та щоб трохи посидіти одне біля одного кожного дня.


- Бібліотека - це не просто інформаційний центр. Це місце завжди було притулком для будь-кого, незалежно від соціального статусу. Це місце для інтелектуалів та псевдо-інтелектуалів, для самотніх людей.


- "7 млн людей проходять через нас щороку" (охоронець).


- Ця бібліотека відзеркалює населення, що живе у Сан-Франциско.

Травневі кримські нотатки

Один дуже поважний бібблогер якось сказав мені, що з блогами іноді буває так, що вони на певний час стають некерованими. Я і тоді не заперечувала, і зараз погоджуюся, т.я. от мій блог, наприклад, останнім часом стає все більше та більш краєзнавчим... Напевно весна впливає :)

Особливо, якщо тебе кидає весною то на захід, то на південь, то знову в центр, де за дивними законами примхливої (цього року так точно) природи виявляється навіть тепліше, ніж на омріяному морському узбережжі.

Словом, досить ліричних вступів - травневі свята цього року в Криму були, відверто скажемо, не найкращими. Звичайно, дощами як у Києві, нас не поливало і снігом, як у Польщі, не посипало, але порівняно з минулими роками складалося враження, що весна припізнилася як мінімум на місяць, і про жодні купання-загоряння навіть і думати не довелося.

Проте було надзвичайно цікаво подивитися на цей невеличкий західний куточок Криму та побачити його "справжнім" - тобто таким, яким він є не під час, а до початку масового відпочинкового сезону, коли за ненормальною масою відпочиваючих не бачиш ані місцевих жителів, ані нормального укладу їхнього життя.

Виявилося, що у типовому смт (селищі міського типу) дуже багато молодих мам з декількома дітьми. Порівняно з моїми київськими спостереженнями, де середній вік середньої мами з дитиною до трьох років складає 28-30 років, кримські батьки значно молодші (23-26 років), та й виглядають краще (ну, тут якраз все просто - екологія :).

Живуть люди просто й спокійно - після 9-ї, а іноді й 8-ї години містечко ніби вимирає, в кафе/піцерії/ресторани ходять лише по великих святах. Більше того, більшість цих самих кафе-піцерій-ресторанів тільки літом і працюють, протягом року актуальні лише чебуреки :).

Ну, і якщо рідкісні травневі відпочиваючі-подорожуючі не наважуються, то місцеві жителі таки беруть ініціативу в свої руки та за будь-якої погоди та температури, попередньо "розігрівшись" та з відчайдушними криками відкривають купальний сезон.

Колеги запитували мене сьогодні, чи не заходила я до бібліотеки. Скажу чесно: не заходила :), хоч іноді так і хотілося запитати в когось із перехожих "Извините, не подскажете, как пройти в библиотеку?". Але ми були з сином в місцевому історико-краєзнавчому музеї, і скажу, що не зважаючи на його невеличкі розміри нам там дуже сподобалося.

Підозрюю, що малому найбільше запам'яталася акула з черепахою, а от мені як відомій ретроградці та любительці усього доброго та давнього сподобалися документи, накази та фото епохи Олександра ІІ та листи з фронту часів Другої Світової війни, які писали молоді хлопці до своїх мам. Писали небагато, просто, з орфографічними помилками, іноді дещо наівно, але дуже щиро, правдиво і від душі.

- "Сейчас холодно, и мы тут живём в окопах, как зайцы. Но мама, осталось ещё немножко чтобы это всё пережить, а потом уже говорят, что будет легче..."
- "Здесь такой грохот, треск, взрывы, пулемёты - ты бы это только видела! Немцев много, но мы их бьём по-сталински..."
- "Завтра готовимся к переправе. Вода в Днепре холодная..."

Як свідчили документи, більшість з цих листів додому були останніми.